Ой, на Івана, ой на Купала
20 років не гасне у Сокільниках купальський вогонь
З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять із села з радісними співами, розкладають вогнища на горі, або десь у лісі поблизу ріки, танцюють навколо того вогнища й стрибають через нього, плетуть вінки і пускають їх із запаленими свічками на воду, ходять у ліс за папороті цвітом, а ранком до сходу сонця вмиваються «іванівською» росою на красу.
Два десятиліття поспіль так роблять і у Сокільниках. Про наше свято Івана Купала сільській газеті «Вісник» розповідають фундатор свята Ганна Волошинська та директор Народного дому Ольга Пастушенко.
Ганна ВОЛОШИНСЬКА:
Ідея організації у селі свята Івана Купала належить Мирославу Павлику. Він так завжди мріяв відродити українські народні традиції. Та занедужав , тож ідеєю перейнялася вчителька української мови Сокільницької школи світлої пам’яті Ярослава Іванівна Батьо. І ми таки взялися до роботи. Місце святкування визначилось однозначно: на озері біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Ми писали сценарій, готували сцену, шукали акторів.
Час тоді був складний. Парафія розділилися, тож між сокільничанами, на жаль, були далеко не дружні стосунки. До того ж, не всі були позитивно налаштовані на таке свято. Нарікали на те, що Купальське свято – це язичницька традиція. Але язичницькою традицією можна назвати й Зелені свята, коли ми все завиваємо квітом. Є сліди віри предків й у інших християнських святах. Були такі, що говорили, як-то так вони посеред посту роблять гульки. Але я особисто запитувала багатьох священиків і вони говорили, що саме 7 липня немає посту, бо це є День народження Івана Хрестителя, святого, якого ми вшановуємо декілька разів на рік.
Та все ж я молилася і просила Бога подати знак правильно ми робимо чи ні. Івана Купала завжди організовувати нелегко: репетиції проходять біля церкви, а погода у ці дні завжди випадає дощова. А з самого ранку 7 липня була прекрасна погода і ми гарно провели свято. Та на другий день знову пішов дощ. Я дякувала Богу, бо мені здавалося, що це був той знак, про який я молила Бога. Проте люди сказали, що вже би була погода, та вони там скакали і знову пішов дощ.
З цього можу зробити висновок, що кожен по-своєму все бачить, в тому числі й свято Івана Купала. Але я переконана,що народні традиції треба підтримувати. Я тішуся тим, що ми перші в районі започаткували Івана Купала. Тоді про нас писали в обласних газетах «За вільну Україну», «Високий замок», у районній «Голос народу». З нашої доброї руки свято почали організовувати інші. До нас приїжджали брали сценарій. А ми кожного року писали новий. У нас були сценарії Русалчин, відьомський, козацький. Ми з іподрому брали коні і через все село, закликаючи на свято Купала, їхали козаки. Була у нас циганська тематика. Був і родинний сценарій, куди вплели мотиви з Кайдашевої сім’ї. Проте головна купальська лінія, кидання віночків на воду, була завжди дотримана. На озері, прикрашені вінками, плавали човни, ми робили качки з пінопласту – декорували плесо, прикрашали територію, сцену. До речі, сцену влаштовували то на воді, то під гіркою. Робили гойдалки, проводили ігри, намагалися залучати людей, аби не були пасивні. Ми робили все з любов’ю. Ентузіастом свята був світлої пам’яті Ярослав Крестін. Тай не лише він – усі, хто брав участь в організації Івана Купала, а за двадцять років всіх і не згадаєш, працювали, як-то кажуть, на голому ентузіазмі. Ніхто ніяких грошей не брав. Більше того сокільницькі господині світлої пам’яті Катерина Дзюрій, Надя Папайло , Ніна Салагай та багато інших продавали власну випічку, заробляючи гроші на потреби церкви, яка ще будувалася.
За двадцять років багато всього змінилося і саме свято також змінилося, але воно збереглося. Значить на те є воля Божа.
Ольга Пастушенко:
Ось уже 20 раз приходить до нас Купальське свято. Щороку до його підготовки вливаються нові сили. Свято завжди дуже багатолюдне. Святкова постановка також завжди незвичайна. Ті роки знаменними були тим, що у святі приймали участь усі: дорослі, діти, цілі родини. І залучати їх до цієї справи було нескладно. Я вибирала тему, писала сценарій, іноді до написання долучався Ігор Маланчук. Потім цей «витвір» виносився на суд всього творчого колективу. Щось відкидалось, щось додавалось, іноді імпровізували безпосередньо на сцені. Я маю схильність до гострої іронії, у цьому мене завжди «нейтралізувала» п. Марія Головко. А п. Ліля Федак мала зазвичай цікаве бачення того, чи іншого моменту. Усі мої філософські «зальоти» вона переводила в ігровий аспект. Звичайно, все було «замішане» на Купальському святі: були і віночки, і ватри, і цвіт папороті, і гуляння. Мене якось запитували, чому ми не видамо збірочкою наші сценарії. Відповідь проста – ніхто цим не скористається, хіба що дитячою частиною. Для дітей також видумую щоразу щось нове, але це має бути цікавим, насамперед для дітей: «оживають» квіти, лікарські рослини, персонажі української міфології, символіка українського віночка. У 2010 році у нас була знаменна подія: вперше сценарій писали і готовили молодь. Створився молодіжний колектив «Нові люди». Доречно сказати, що це діти ( я собі дозволю так висловитись), які виросли на Купальських святах. З раннього дитинства разом з нами на сцені наші діти і я чую за собою обов’язок їх назвати: Христя Головко, Назар і Володя Маланчуки, Юля Царук, Назар Збожний, Ігор Демчишин, Аня і Марта Резанцеві, Оля Яворницька, Христя Бідник, Маруся Папайло, Василь Якимик, Назар Литвин, Софійка Новосад, Надійка Фесяк, Катруся Онисик, Олег Будзінський, Катя Ярка, Настя Засєдко, Оля Пришляк, Наталя Потовська. Маємо право назвати наше свято всеукраїнським, бо впродовж останніх восьми років завжди приймає участь у ньому Уляна Пастушенко, мешканка Києва. Особливо треба відзначити пані Оксану Папайло – вона справжній корифей свята. Жодного Купальського свята не обійшлося без неї. Навіть, якщо вона не брала участі безпосередньо у виставі (а це було лише раз, чи два), вона була активною у підготовці свята. Я боюся когось не згадати, бо за всі роки, як говорить персонаж нинішній «люду всякого чимало на цій сцені побувало», але ті на кому тримається Купало у Сокільниках: перш за все треба згадати бл.пам’яті Батьо Ярославу Іванівну, з чиєї ініціативи започатковане свято. Волошинську Ганну Іванівну – це справжній натхненник цього свята, та й ,не тільки цього. А тепер по порядку: оминаючи свою скромну особу, Мирон Матвіїшин – колишній Кум, йому на зміну прийшов Володимир Цюрко, Галина Рондяк, Галина Дупнак, Емілія Гвоздюк – незмінна Відьма, Ігор Маланчук, Марія Головко, Ліля Федак, Мирослава Маланчук, Марія Нагірна – майстер з виготовлення опудала Купала, Євгенія Тимків. Прошу вибачення у тих, кого поспіхом «загубила». Але це може послугувати поштовхом для написання спогадів ще чиїхось. Хочу розвіяти недоречний міф про те, що Купальське свято нами монополізоване. Ні! Ми радо чекаємо усіх, хто має бажання працювати для громади, чекаємо нових пропозицій, нових ідей, нових людей.
Наше свято стало таким популярним, що художні колективи та окремі виконавці заздалегідь напрошуються до нас у гості. Було б несправедливим оминути «тіньовиків», без чиєї допомоги свято не відбулося б. Це Ігор Барановський, Ігор Назаркевич, Андрій Гудзуватий, і, звичайно, Михайло Криса. Це тепер він сільський голова, і йому належиться курувати сільські свята. Але Купало в Сокільниках під його патронатом проходило упродовж усіх двадцяти років. Дякуємо усім, хто докладається до організації, хто приходить до нас на свято, хто розуміє нас, і хто нас критикує. Спільними зусиллями ми робимо свято для усіх нас. По-більше би добрих свят, які згуртовують громаду, які розвіюють розчарування і обнадіюють.
